Facebook чи ВКонтакте?

Прірва між цими віртуальними суспільними мережами приблизно така ж велика, як між суспільством США й Совєцького Союзу в реалі. Переслідує мене враження, що та різниця й не скорочується. А виражена вона дуже чітко і в їхньому контингенті, і в контенті, як наслідок.

Facebook мене часто виручає в роботі. Зв’язує з купою потрібних людей. Присутні там колеги, політики, митці, просто цікаві люди. Зрозуміло, що відтак насичена цікавими речима й новинна стрічка. Що ж натомість у ВКонтакте? Складається враження, що самі малолітки, та й то, здебільшого, російські. В цій мережі незрівнянно менше найціннішого – ексклюзиву. Того, що люди пишуть від себе, живих думок, на чому і тримаються будь-які блоги.

Остаточно ВКонтакте мене добило в час останніх виборів. Фейсбук просто кишів свіжою писаниною, світлинами, відеозаписами, повсюду в ньому перекидалися цитатами, новинами і купою творчості в якості коментарів. Заліз я в контакт – “а на Україні лад і спокій” там. Далі діти перекидуються демотиваторами, анекдотами й еротичними картинками.

Можете мене звинуватити в тому, що в фейсбуці я прискіпливіше відбираю, з ким дружити, але так не є. Зареєстрували мене в контакті, щоб поділитися світлинами. Мабуть, не знали ми тоді про файлообмінники. 2008 завів фейсбук. Від самого початку в кожній із цих мереж я постановив собі нікому не стукати, але кожного впускати, тож набір друзів в обох випадках самоутворився. Від себе довгий час я вкладав одні і ті ж речі, але якщо друзі згенерувалися ще з подібними поглядами, френд-стрічки все одно різко відмінні.

Якщо глянути глибше – vk.com я бачу новітнім знаряддям такого важливого для РФ зросійщення сусідських республік. Найзахідніші українські закутки недорусифікувані мас-медіями, то зроблять це мультимедійні засоби. Гуцульські діти мають он-лайн і “Елку”, і “Бригаду”, бо російського в контакті – валом і навиду, а українське шукати треба. У фейсбуці настільки перекосу не бачу.

У світі є тільки 10 країн, у яких лідером за кількістю користувачів є не фейсбук. У Молдові найбільше люблять Однокласники. Як неважко здогадатися, Вконтакте панує на пострадянських теренах.

Кожен сам вибирає, в чий бік повертати свій фейс, кому бути однокласником, і з ким в контакті. Ще іншими словами – кому зливати свій жєиттєпис: FBI чи ФСБ. Але знайте, що наш східний сусід, конкретно інвестгрупа Mail.Ru Group, яка Контактом володіє частково, а Однокласниками повністю, вже Україну без Криму світові показує. Думаєте, помилка? А я припускаю, це, щоби, для початку, очі звикли.

Перевага російської мережі, яку, на разі, не заперечиш – то сховище краденого аудіо- та відеопродукту. Іншого такого звалища, зокрема й невиданого музла можна й не шукати. “Це все, що тримає”. Але варто бути готовим, що завжди так не буде. В ЮТубі все частіше при спробі оперативно переглянути якусь західну новинку, споглядаєш лише пояснення, що в нашій країні не дотримуються авторські права, тому перегляд відео обмежений. Натрапив на новину, що таким чином втрачає свою перевагу і Контакт.

Та й Фейсбук потроху зростається з різними музичними застосунками, починаючи зі служби MySpace. Усе частіше бачу в сповіщеннях “Валентина Янчук слухає Go Back to Your Mama через Deezer.

Важливо не забути, що й поза мережами музика є. Колись любив я слухати “Радіо з Криївки” на платформі MJoy.ua. Там передача “великого і зачотного москаля Баріса Ґрєбєнщікова” була, не знаю, як зараз.

Гарні є “радіо настрою” на зразок stereomood.com. Кого втомили пошуки назв, імен і навіть жанрів – зручно бігати мітками: “дощить”, “день святого Валентина”, “в туалеті”, “недільний ранок”, “Нью-Йорк”, “агресія”, “революція”… Я навіть одне іспанське таке радейко з україномовним інтерфейсом бачив, але більше не знаходжу. Так, суто української музики не багато позаливано. Її доводиться вишукувати по місцинах на зразок Вулика.

Але найважливіше – пам’ятати, що й поза інтернетом є музика. І навіть поза електронними носіями.

Джерело: Газета.уа